Писати про те, чого не було – надскладна річ. Я ж не письменниця-фантаст. Та й фантастичний жанр для футбольного звіту не годиться. Тому буду «прєдєльно краткой».

Зі старту «Десна» заволоділа центром поля і почала методично розхитувати оборону гостей, на чолі з 36-річним Ковалюком. Головним героєм виступав Мостовой, дії якого чи занадто вишукані (а тому незрозумілі для партнерів), чи занадто недолугі. Інакшу відповідь важко знайти. Спочатку він несподівано на лінії штрафного замість удару розставив ноги і пропустив м’яч далі, де нікого з «деснянців» не було, а потім, обікравши в центрі поля Орлатого організував класну контратаку, яку завершив не ударом і не пасом на Сердюка. Чому «не»? Для першого вийшло дуже неточно, а для другого – надто сильно.

Такі дії не розуміли не лише на полі, а й на трибунах. Починаючи з середини тайму час від часу лунали вимоги міняти «дев’ятку» (от вони наслідки постійних змін в клубі – глядачі навіть прізвища гравців не встигають запам’ятовувати). А коли очікувана заміна відбулася наприкінці матчу, зустріли рішення Рябоконя овацією. Мабуть найгучнішою за всі 94 хвилини гри.

З середини першого тайму на полі почалася така нудна гра, що увагу більшість переключили на заочне протиборство головних тренерів команд, які раз по раз вискакували до бровки поля і активно кричали та жестикулювали (Кварцяний переміг за явною перевагою). Запам’яталося і змагання ультрас з правоохоронцями. Міліціянти, намагаючись краще контролювати фанатів розташувалися на кілька рядів вище них, але ця перевага була швидко нівельована – ультрас миттєво зорієнтувалися і перемістилися на останні ряди трибуни, захистивши себе з тилу. Коротше кажучи, спостерігати хотілося за будь-чим, аби лише не дивитися на поле.

А там тим часом лише Чуланов намагався якось пожвавити гру. Два його підключення до атаки закінчилися непоганими ударами з-за меж штрафного майданчику. Нажаль, обидва рази захиснику забракло точності.

А от волиняни свою чи не єдину нагоду використали. Войтович навісив з правого флангу і на дальньому куті воротарського майданчика суперників «перевисів» у повітрі Биканов. Удар головою в ближній кут і м’яч від штанги влетів у ворота.

«Десна» встигла відповісти ударом метрів з 40 «а-ля Жажа» (всі бачили гол Коельо у ворота «Бешикаташа»?) Кучеренка. Вийшло несильно, та й Неділько вчасно зробив кілька кроків назад. Як виявилося, це був перший і останній удар «Десни» в рамку воріт «Волині».

А за 5 хвилин до завершення гри чернігівські ультрас, які «перемогли» міліцію, капітулювали перед такою грою і демонстративно залишили трибуни. Тим самим вони протестували і проти блідої гри команди, і проти політики керівництва клубу.

На цьому – все. Про другий тайм розповідати нема чого. Жодного запису в блокноті, аплодисменти для Сангаре, якого визнали кращим гравцем матчу (в цьому випадку варто була назвати номінацію «хто найменше розчарував») і повний «нуль» в атаці. Тобто атаки були, але не просто беззубі, а «імпотентні». А «Волинь» на рейди до чужих воріт і зовсім сил не витрачала.

І ніби в нагороду всім терплячим журналістам – соло Віталія Кварцяного на післяматчевій прес-конференції (особливості лексики збережені)…

- Не знаю, які сили нам допомогли, але це була з нашого боку жахлива гра. Суперник був кращий. (цікаво, в чому? – прим.авт.).

- Я весь матч бігав по скамійці – намагався достукатися до їхньої совісті.

- Степанов – повільний як ніколи був. Вийшов грати ніби інвалід якийсь. Він сьогодні медлєнніше бігав, ніж завжди ходить. Якби я його ще на кілька хвили залишив на полі – нам би 1-2 голи зразу ж забили.

- У мене розмова коротка: погано зіграв – преміальні не отримав і пів-зарплатні втратив. А то попривикали, що у них контракт і чекають, що гроші будуть щомісяця капати. Не буде так. Мені все одно, що там у них в контракті. Сьогодні 4 тисячі отримуєш, а завтра 400 гривень будеш мати.

- У нас раніше було 18 легіонерів, а тепер лише півіноземця. Та й той молдаванин. Ми як той Д’Артаньян, який коня купував. Купили футболіста, а потім з’ясували, що він хромає.

- Жадер у нас просто вмирає. Йому треба повертатися в солнєчную Бразилію. Скажімо так: ми з ним нє сошлісь характерами.

- Як може бути футболіст перспективним у 20 років? Якщо він у 17-18 не заграв, то й далі не гратиме. У нас сьогодні багато молоді, але взимку треба буде розганяти пів-команди і набирати 15-16 річних.

На цьому тлі засмучений Олександр Рябоконь виглядав не так яскраво. Лише згадав про брак майстерності, невміння доводити атаки до ударів, відсутність конструктивізму і слабку гру «джокерів», жоден з яких гру так і не підсилив.